Проєкт «Нова генерація» у Кіровоградській області — це не лише про знання, а про силу спільноти фахівців, які змінюють підхід до реабілітації в Україні. Тут народжуються нові практики, нові партнерства і справжні історії внутрішнього зростання.

Сьогодні — одна з таких історій. Це розповідь учасниці, яка щодня працює з людьми, що відновлюються після важких життєвих втрат, і знаходить у своїй роботі сенс, опору й натхнення.

Як виглядає реабілітація зсередини? Що тримає фахівців на цьому шляху? І що дає силу продовжувати — навіть тоді, коли складно?

Читайте «Історію успіху» та дізнайтесь більше про тих, хто допомагає іншим відчути ґрунт під ногами.

Розкажіть, будь ласка, трохи про себе: хто Ви, чим займаєтесь, що привело Вас до цієї професії та діяльності?

Мене звати Ірина, мені 36 років, я маю сина, який є моїм головним натхненням. За освітою я фізичний терапевт і маю також медичну освіту акушерки. Проте свою професійну діяльність я пов’язала з ерготерапією, якою займаюся вже два роки у реабілітаційному відділенні онкодиспансеру. Основна наша робота — допомога пацієнтам, а також людям з неврологічними, ортопедичними проблемами та наслідками хірургічних втручань.

До ерготерапії я прийшла нещодавно, але дуже швидко оцінила важливість та перспективність цього напрямку. Раніше я працювала фізичним терапевтом, а також займалася творчістю — створенням мила ручної роботи, з початком війни допомагала із виготовленням окопних свічок для військових. Як на мене ерготерапія поєднує в собі і моє прагнення допомагати людям, і можливість творчо підходити до відновлення їхніх функцій. Мене надихає бачити, як пацієнти повертають здатність до самостійного життя через навчання новим навичкам, які ми разом розробляємо.

Ця професія стала для мене справжнім покликанням, і я рада, що обрала саме цей шлях, бо можу допомагати людям створювати нову якість життя, навіть, у складних ситуаціях.

Що для Вас найважливіше у Вашій роботі? Які цінності та внутрішні переконання допомагають Вам у щоденній взаємодії з людьми?

Для мене найголовніше у роботі — зберегти гідність і цілісність людини під час її відновлення. Я щиро вірю, що, навіть, у найскладніших обставинах кожен може знайти сили й ресурси, щоб рухатися далі. Моїми цінностями є повага, співчуття та віра — особливо віра в потенціал кожної людини. Я переконана, що кожен може досягти своєї мети, якщо отримує підтримку і розуміння. Тому у щоденній роботі я завжди намагаюся підбадьорити пацієнтів, підтримати їх, надихнути на віру у власні сили. Хоч шлях відновлення й непростий, наша задача як ерготерапевтів і фізичних терапевтів — допомогти людині повернути впевненість у собі, самостійність і відчуття повноцінного життя.

Які Ваші особисті цінності та що Вас мотивує працювати з людьми та  допомагати іншим?

Мене глибоко мотивує щира вдячність людей, з якими я працюю. Це часто відчутно, навіть, без слів — у погляді, в емоціях, у дрібних перемогах, які ми щодня досягаємо разом. Я дуже ціную ці моменти прогресу, коли бачу, як у пацієнта починає щось виходити краще, ніж учора. Це не лише результат, це — надія і підтримка. Я завжди намагаюся фіксувати й проговорювати з людьми ці покращення — це важливо і для них, і для мене.

Мої особисті цінності — це людяність, турбота, розвиток і відповідальність. Вірю, що фахівець у сфері реабілітації має постійно вдосконалюватися, бо ми несемо відповідальність за якість життя людей, з якими працюємо.

Я знаходжу сенс у кожному дні своєї роботи. І навіть невеликі зміни — як покращення ходи, відновлення функцій, поява впевненості — для нас із пацієнтом стають великим досягненням. Особливо важливо бачити, як ці зміни відчувають і цінують рідні пацієнта. За кожною такою дрібницею стоїть цілий світ, і я щаслива бути його частиною.

З якими викликами Ви стикаєтеся у своїй щоденній роботі? Чи відчуваєте нестачу ресурсів, знань, підтримки?

У щоденній роботі викликів чимало — як зовнішніх, так і внутрішніх. Це і фізична втома, і емоційне виснаження, особливо коли стикаєшся з болем, втратою, складними життєвими історіями пацієнтів. Часто найбільше випробування — це власний досвід, який стає фоном для взаємодії. Для мене особисто такий досвід пов’язаний із втратою близької людини на війні. Це глибоко впливає на сприйняття і надає роботі особливого сенсу. З одного боку, буває непросто, але з іншого — я краще розумію тих, хто поруч. І це теж ресурс — здатність бути поруч із людиною не лише професійно, а й по-людськи.

Також є і практичні виклики: обмеженість у ресурсах, нестача сучасного обладнання, іноді — часу чи спеціалізованих матеріалів для ефективної реабілітації. Водночас саме ці обмеження стають поштовхом до розвитку. Вони мотивують шукати нові інструменти, підходи, знання, які б допомогли зробити допомогу ще якіснішою. Постійне навчання, саморефлексія і бажання бути корисною — це те, що допомагає долати труднощі.

Як Ви дізналися про проєкт «Нова генерація» і що спонукало Вас взяти участь? Якими були Ваші очікування — і чи змінилися вони під час участі?

Про проєкт «Нова генерація» я дізналася завдяки запрошенню на першу зустріч, яка відбулася в госпіталі ветеранів війни, а також через офіційне повідомлення від свого закладу. На заході керівник проєкту Аллан Єпіков детально презентував навчальну програму, розповів про залучених фахівців і те, як проходитиме навчання. Це викликало велику зацікавленість, оскільки теми ортопедії та неврології були надзвичайно важливими й актуальними для моєї професійної діяльності.

Я дуже прагнула взяти участь у проєкті, адже програма була чітко спрямована на розвиток необхідних для роботи навичок і знань. Під час навчання мої очікування повністю підтвердилися: проєкт виявився не лише якісним і змістовним, а й надихаючим. Я отримала нові методики, глибше розуміння професійних процесів і важливу підтримку від провідних фахівців. Це надає мені сили та мотивації рухатися вперед, розвиватися та вірити у власні можливості. Відчуття приналежності до команди однодумців і професіоналів стало для мене додатковим стимулом у щоденній роботі.

 Які знання, теми чи підходи стали для Вас відкриттям у процесі навчання? Що запам’яталося найбільше?

В процесі навчання для мене відкриттям стали практичні методики мануальної терапії, під час засвоєння яких ми також охоплювали мануально-м’язове тестування, гоніометрію, ізометричне тестування та оцінку пасивних рухів. Семінари Артема Згурського дали потужний старт і суттєво покращили мою роботу з пацієнтами, зокрема в аспектах відпрацювання патернів ходи та пасивної роботи з лопаткою.

Окрім того, дуже корисними були знання з методики Маккензі, представлені Денисом Нагорним, а також особливості фізичної терапії після черепно-мозкових травм, які розкрив Вадим Керестей. Його підхід допоміг краще працювати з тяжкими пацієнтами, навчити їх самостійним рухам і покращити якість їх життя.

Із останнього навчання, найяскравіше мені запам’ятався семінар з високоінтенсивної ходьби, тренером якого був Володимир Магась, став для мене новим поштовхом у роботі. Вправи з ходьбою в різних напрямках ми вже застосовуємо на практиці і плануємо впровадити цей метод у відділенні після закупівлі необхідного обладнання.

Як участь у проєкті вплинула на Вас як фахівця та як людину? Чи відчули Ви професійне зростання, натхнення чи впевненість у собі?

Участь у проєкті для мене була надзвичайно цінною як з професійної, так і з особистісної точки зору. Вона надала можливість не лише здобути нові знання, а й побачити, як колеги інтерпретують і застосовують ті самі методи у своїй роботі. Обмін досвідом і «фішками», які напрацьовані роками практики, став для мене джерелом натхнення і мотивації.

Особливо цінним є те, що такий професійний проєкт нарешті відбувся у Кропивницькому, адже раніше доводилось їздити на навчання до інших міст, що не завжди було зручно і можливо. Можливість проходити якісне навчання без потреби виїжджати далеко — це великий плюс, який значно спрощує професійний розвиток.

 Чи відчули Ви себе частиною професійної спільноти під час проєкту? Наскільки важливою для вас була підтримка колег та атмосфера взаємодії?

Так, під час проєкту я відчуваю себе частиною професійної спільноти. Навіть, ми активно спілкуємося, обмінюємося досвідом і підтримуємо один одного. У нас сформувалися теплі, дружні стосунки — ми не просто колеги, а справжні однодумці, які можуть звернутися один до одного по пораду чи допомогу у будь-який момент.

Особливо важливою є підтримка колег із різних громад області, адже тепер я знаю, до кого можу спрямувати пацієнта для реабілітації у конкретному районі чи місті. Це робить нашу роботу більш ефективною і допомагає краще підтримувати пацієнтів, навіть, якщо вони не можуть проходити реабілітацію в Кропивницькому.

Атмосфера взаємодії дуже тепла і дружня, що сприяє відкритості, обміну знаннями і комфортній роботі в команді. Для мене і моїх колег це надихаючий і важливий досвід, який продовжує збагачувати нашу професійну спільноту.

 Що Ви хотіли б розвивати далі у своїй діяльності? Можливо в процесі участі в проєкті з’явились нові ідеї чи мрії?

Я безумовно хочу й надалі розвиватися у своїй професійній діяльності, зокрема у сфері реабілітації та ерготерапії. У процесі участі в проєкті у мене з’явилися нові ідеї та мрії, які надихають працювати далі. Зокрема, ми плануємо впровадити інноваційний метод тренування високоінтенсивної ходьби — метод «HIT». Крім того, маємо напрацювання у реабілітації пацієнтів із лімфонабряком, які також хочемо розвивати. Ці ідеї дуже актуальні та потрібні, тож я впевнена, що з часом ми зможемо їх успішно реалізувати.

 Що б Ви порадили іншим фахівцям, які ще не брали участь у подібних ініціативах? І, можливо, хочете сказати кілька слів ініціаторам проєкту?

Я б порадила всім фахівцям, які ще не брали участі в подібних ініціативах, не втрачати можливості і обов’язково пробувати. Цей досвід не лише підвищить вашу професійну компетентність, а й змінить внутрішню позицію, надихне і об’єднає з людьми, які так само горять своєю справою.

Щиро дякую ініціаторам та команді проєкту, організаціям та спеціалістам, які долучені до його створення та впровадження. Ви будуєте нову культурно-професійну підтримку і це безцінно.

Ініціатива «Створення освітнього хабу «Нова генерація» реалізується Громадською організацією «КОМПАС ВЕТЕРАНІВ» в рамках проєкту GIZ Ukraine «Ґендерно-чутливі підходи до ментального здоров’я та психосоціальної підтримки в Україні», що фінансується урядом Німеччини.

ФОТО GIZ